Гвардійська    авіаційна     база внутрішніх військ МВС України

Формування

У вересні 1943 року Державний Комітет Оборони СРСР прийняв рішення про формування полку важких бомбардувальників на літаках ТБ-3. Для виконання рішення 10 льотних екіпажів з полку важких бомбардувальників, що дислокувався в поселенні Хурба на Амурі, та 10 екіпажів з гвардійської дивізії, що дислокувалась в поселенні Антонівка в Приморці, були відряджені на аеродром „Польовий” Московського військового округу, літаки ТБ-3 для комплектування полку авіаційною технікою прибули з фронтів.
Так було сформовано 1017 важко-бомбардувальний авіаційний полк, що складався з трьох авіаційних ескадрилій по 10 літаків ТБ-3 в кожній. Командиром полку призначено гвардії майора Старосельцева І.П.

Участь у Великій  Вітчизняній війні

З жовтня 1943 року по травень 1944 року полк дислокується на аеродромі „Добринське“ біля міста Владимир і виконує завдання по забезпеченню бойових дій партизанських загонів в тилу ворога, вперше в історії авіації відпрацьовується можливість доставки за лінію фронту танкеток на літаках ТБ-3.

Згідно постанови Державного Комітету Оборони СРСР в жовтні 1944 року 1017 важко-бомбардувальний авіаційний полк перейменовано в 51 авіаційно-транспортний полк і перебазовано на аеродром „Мігалово“ міста Калінін (нині Твер). Тут відбулося формування 21-ї гвардійської авіаційно-транспортної дивізії 9-го гвардійського авіаційного корпусу Повітряно – десантних військ Червоної Армії.

Новим командиром полку призначено майора Потєкаєва В.В., начальником штабу підполковника Жукова К.Г.  Командиром  дивізії призначено генерал-майора Горського В.П.

До  складу 21-ї гвардійської авіаційно – транспортної дивізії ввійшли:

На початок лютого 1945 року дивізія повністю була укомплектована і підготовлена до бойових дій.
Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР 21 лютого 1945 року полку вручено Бойовий Прапор і присвоєно звання „Гвардійський“. Він став іменуватись 51-й гвардійський авіаційно - транспортний полк.
В березні 1945 року екіпажі полку перегнали літаки ТБ-3 в місто Ташкент на переплавку, отримали літаки Лі-2 і повернулись на аеродром „Мігалово“.
Льотно-технічний склад в короткий термін опанував нову техніку і в червні 1945 року в складі дивізії двома повітряними ешелонами  перебазувався на аеродром „Чита-1“.          
Після перебазування дивізія ввійшла до складу 12-ї Повітряної Армії. На 10 липня 51-й гвардійський авіаційно - транспортний полк повністю перебазовано і доукомплектовано. Особовий склад почав виконувати завдання по перевезенню техніки, озброєння та боєприпасів на аеродроми „Чойбалсан“, „Тамсаг-Булак“, „Рудовка“ в інтересах Забайкальського фронту.
3 серпня 1945 року полк перебазувався на аеродром „74 роз'їзд“, де займався бойовою підготовкою і ремонтом матеріальної частини.
На озброєнні полку знаходилось 26 літаків Лі-2 та 4 літаки С-47.

Тільки за короткий період бойових дій з 9 серпня по 2 вересня 1945 року особовий склад полку виконав 576 бойових вильотів з нальотом 1960 годин; перевезено 700 тон вантажів, 3300 чоловік особового складу; екіпажі виконували по 3 бойових вильоти на добу, наліт на один екіпаж за цей період в середньому склав 70 годин; пройдено 438000 км повітряних доріг.
За відмінне виконання бойових завдань у війни з Японією Головнокомандуючим Радянської Армії Сталіним І.В. всьому особовому складу полку була оголошена подяка, 420 військовослужбовців відзначені державними нагородами: Орденом „Бойового Червоного прапору“ - 22 чоловіки;
Орденом „Вітчизняної війни“ - 10 чоловік;
Орденом „Олександра Невського“ - 1 чоловік;
Орденом „Червоної Зірки“ - 53 чоловіка;
Медаллю „За бойові заслуги“ - 42 чоловіки;
Медаллю „За відвагу“ - 19 чоловік;
Медаллю „За перемогу над Японією“ - 269 чоловік;
Командир полку гвардії полковник Потекаєв В.В. нагороджений національним Орденом Китайської Народної Республіки „Юнквеі“ - 5 ступеню.
Екіпаж гвардії капітана Кулаєва - Орденом Монгольської Народної Республіки „Полярна Зірка“.
З жовтня 1945 року 51-й гвардійський транспортно-десантний полк виведений зі складу 21-ї гвардійської авіаційно-транспортної  дивізії та для оперативної роботи перебазований на аеродром „Чань-Чунь“.
7 квітня 1946 року полк перелітає на аеродром „Харбін“ та виконує завдання по перебазуванню особового складу, бойової техніки та вантажів під час виводу радянських військ з території Маньчжурії.
23 квітня 1946 року повітряним ешелоном полк перебазувався на аеродром „Мучна“ Далекосхідного військового округу, де ввійшов до складу 54-ї Орловської транспортної авіаційної дивізії 10 Повітряної Армії.
Почалося таке довго очікуване мирне життя, бойові будні авіаторів.

Післявоєнний період

15 травня 1946 року полк перебазується на аеродром „Комсомольськ на Амурі“, де приступає до виконання Курсу бойової підготовки 1946 року.
З початком активного освоєння Далекої Сходу та Крайньої Півночі полк виконує польоти в складних кліматичних і метеорологічних умовах: до 1949 року повністю освоєні повітряні траси над Чукоткою, виконуються польоти на острів Врангеля, на десантування військ і вантажів на Чукотку, Камчатку, острів Сахалін, Курильські острови. В умовах низьких температур повітря і в складних метеоумовах відпрацьовуються методи навігації над горами, морем, крижаними пустелями, над без орієнтирною місцевістю, в хмарах і за хмарами, з застосуванням радіонавігаційного обладнання.

 Надання інтернаціональної допомоги республіці Афганістан

25 грудня 1979 року згідно рішення Уряду СРСР за проханням Уряду Демократичної Республіки Афганістан на її територію було введено обмежений контингент радянських військ.
Згідно Директиви Міністра Оборони СРСР від 4 січня 1980 року ескадрилья Мі-8 51-го ОГВП під командуванням підполковника Кучеренко О.М. в складі 112 офіцерів, 22 прапорщиків та 14 солдат першою з частин  направлена в Афганістан для надання інтернаціональної допомоги.
В 1981 році для виконання завдань в ДРА відряджена ескадрилья підполковника Білогана С.І. на вертольотах Мі-6, в 1982 році –  ескадрилья підполковника Щербакова А.М. на вертольотах Мі-8, в 1983 році для доукомплектування авіаційних частин обмеженого контингенту радянських військ в ДРА відряджені 10 офіцерів та 10 прапорщиків, в 1984 році – ескадрилья підполковника Ніколаєва В.П. на вертольотах Мі-6, в 1985 році – ескадрилья підполковника Савченко Віктора Кириловича на вертольотах Мі-8. Інтернаціональний обов'язок в ДРА виконували 547 військовослужбовців полку, з них 96 чоловік – двічі.
11 військовослужбовців, проявляючи мужність і героїзм під час виконання бойових завдань в ДРА загинули.

Навіки в пам’яті залишаться їх імена:
Гвардії підполковник          Піянзін Іван Федорович
Гвардії майор                        Артамін Олександр Олексійович
Гвардії майор                        Шрамко Анатолій Іванович
Гвардії старший лейтенант Астіоненко Сергій Олександрович
Гвардії старший лейтенант Звєрєв Олексій Володимирович
Гвардії старший лейтенант Чепкасов Юрій Іванович
Гвардії лейтенант                 Лєбєдєв Віталій Федорович
Гвардії лейтенант                 Вашутін Микола Борисович
Гвардії лейтенант                 Ковальський Віталій Анатолійович
Гвардії лейтенант                 Ємельшин Олексій Анатолійович
Гвардії прапорщик               Андрєєв Володимир Костянтинович
Саме на День частини, 21 лютого 1986 року, в небі над Кабулом загинув заступник командира полку підполковник Піянзін Іван Федорович.
В цьому роковому польоті екіпаж Мі-24 під командуванням підполковника Піянзіна в нічний час вів повітряну розвідку вогневих засобів душманів. Під час польоту вертоліт був уражений ракетою, загорівся і почав втрачати висоту. Командир екіпажу наказав льотчику-оператору вистрибнути з парашутом, а сам повів палаючу машину в сторону від міста. Під час маневру вертоліт вибухнув, підполковник Піянзін загинув.
За цей подвиг підполковника Піянзіна нагороджено Орденом Бойового Червоного Прапору посмертно.
Поховано Івана Федоровича на військовому цвинтарі в місті Олександрія. Одна з вулиць міста названа його іменем.
За мужність і героїзм, проявлені при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА, особовий склад частини нагороджено:
Орденом „Бойового Червоного Прапора“ – 5 чоловік (з них 2 – посмертно);
Орденом „Червоної Зірки“ – 154 чоловіка (з них 7 – посмертно);
Орденом „За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР“ – 128 чоловік;
Медаллю „За відвагу“ – 15 чоловік (з них 2 – посмертно);
Медаллю „За бойові заслуги“ – 92 чоловіка;
Медаллю „Від вдячного афганського народу“ – 210 чоловік.
В частині на посаді заступника командира полку по політчастині проходив службу Герой Радянського Союзу підполковник Малишев М.І., на посаді командира вертольоту – майор Кучеренко В.А., які отримали звання Героя Радянського Союзу за мужність і героїзм, проявлені під час бойових дій в республіці Афганістан.
На честь військовослужбовців, які не повернулись з Афганської війни, на території частини споруджено пам'ятний обеліск. Це місце скорботи, місце пам’яті про загиблих воїнів-авіаторів, місце покладання квітів і вшанування загиблих хвилиною мовчання.
В 2004 році за ініціативою командування частини, ветеранів афганської війни та за допомогою людей, які небайдужі до збереження пам’яті про цю війну для майбутніх поколінь, відбулося перше в Україні перевидання Книги пам’яті про випускників Сизранського, Саратовського, Кіровського авіаційних училищ, загиблих в Афганістані, яка в 2001 році була видана Сизранським військовим авіаційним інститутом (колишнім СВВАУЛ).  В цій книзі зібрана совість і пам’ять, мужність і відвага, горе і сльози цілого десятиліття.    
Виведення військ з Республіки Афганістан закінчилось 15 лютого 1989 року. Цей день в частині є днем зустрічі воїнів - афганців, Днем Пам'яті.

Ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

В ніч з 26 на 27 квітня 1986 року сталася найстрашніша в історії людства техногенна катастрофа.
Авіаційну частину було відразу приведено в підвищену бойову готовність. В розпорядження Командуючого ВПС Київського округу було передано 14 екіпажів Мі-6 та 12 екіпажів Мі-8, які під керівництвом командира полку гвардії полковника Серебрякова перебазувалися на аеродроми Чернігівського училища льотчиків і негайно приступили до виконання завдань з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Протягом 1986 року в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС приймали участь 163 військовослужбовця частини, здійснено 429 вильотів на реактор, наліт над територією АЕС склав 128 годин, в жерло палаючого випромінюванням 4-го енергоблоку скинуто 764 тони вантажів.
В перші місяці роботи 78 військовослужбовців отримали значні дози радіації, один чоловік – старший прапорщик Ганжук Микола Олександрович загинув в авіаційній катастрофі. 2 жовтня 1986 року старший механік з авіаційного озброєння та десантного обладнання старший прапорщик Ганжук в складі екіпажу вертольота Мі-8 виконував завдання по дезактивації. Під час польоту гвинтокрила машина торкнулася тросів висотного крану, втратила керованість і рухнула в реактор, екіпаж загинув. 
За мужність і відвагу, проявлені під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 році було нагороджено 32 військовослужбовця. До 1990 року в заходах з ліквідації наслідків аварії, здійснення жорсткого радіаційного контролю та підтримання життєдіяльності в зонах відчуження приймали участь 374 військовослужбовці та службовця військової частини.

За проявлені мужність і героїзм, значний вклад в ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС в 1987 році військова частина нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради СРСР та перехідним Червоним Прапором ЦК ЛКСМ України, державними нагородами відзначені 52 військовослужбовця:

Орденом „Червоної Зірки“ – 19 чоловік;
Орденом „За службу Батьківщині в ЗС СРСР“ –  ІІ ступеню – 3 чоловіка;
Орденом „За службу Батьківщині в ЗС СРСР“ –  ІІІ ступеню – 20 чоловік;
Орденом „Знак Пошани“ – 2 чоловіка;
Медаллю „За бойові заслуги“ – 1 чоловік;
Медаллю „Відмінник військової служби“ –  7 чоловік.
В 14 річницю трагедії на Чорнобильській АЕС, 26 квітня 2000 року, на території авіаційного гарнізону було відкрито перший в місті пам'ятник на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС з надписом "Ви собою закрили весь світ".

В Національній гвардії України 4 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про Національну гвардію України".
1 серпня 1992 року на базі 51 Окремого гвардійського вертолітного полку, що дислокується в місті Олександрія та 31 окремої бойової вертолітної ескадрильї з базуванням в місті Біла Церква на Київщині, була сформована 51 Окрема вертолітна бригада Національної гвардії України.
На озброєнні бригади знаходились вертольоти Мі-6, Мі-8 та Мі-24 різних модифікацій. Першим командиром бригади став підполковник Бондарчук В’ячеслав Миколайович. В 1994 році командиром бригади призначений полковник Олійник Сергій Іванович, з 1998 року авіаційне з’єднання очолив полковник Рященко Олексій Григорович.  31 окрема бойова вертолітна ескадрилья
13 листопада 1981 року на підставі директиви Генерального штабу ЗС СРСР від 19 червня 1981 року та директиви командуючого військами Київського військового округу від 30 травня 1981 року в місті Біла Церква Київської області був сформований 149 Окремий вертолітний загін. Перші польоти були проведені 2 грудня 1982 року на аеродромі Гончаровське Чернігівської області.
13 квітня 1984 року 149 Окремий вертолітний загін переформований в 318-у Окрему вертольоту ескадрилью зі збереженням найменування військової частини 22705.На озброєнні бойової ескадрильї знаходяться транспортно-бойові вертольоти Мі-8 та Мі-24 різних модифікацій.
Наказом Командуючого Національної гвардії України 1 серпня 1992 року на базі 318 Окремої вертолітної ескадрильї сформована 31 Окрема бойова вертолітна ескадрилья в складі 51 ОВБр з присвоєнням умовного найменування – військова частина 2270.
Особовий склад 31 ОБВЕ з гідністю несе високе звання воїнів-гвардійців, якісно виконує поставлені завдання.  З 1981 року за успішне виконання службово-бойових завдань особовий склад 31 ОБВЕ нагороджений: Орденом “Червоної Зірки” – 5;
Орденом “За службу Батьківщині” – 8;
Хрестом “За мужність” – 1;
Медаллю “За бойові заслуги” – 5;
Медаллю “За відвагу” – 1;
Медаллю “За військову службу Україні” – 1.
В новому статусі 51 Окрема вертолітна бригада Національної гвардії України продовжує якісно виконувати службово-бойові завдання за призначенням. 

В період з 11 червня по 18 липня 1992 року 12 екіпажів на вертольотах Мі-8 та Мі-24 надають допомогу прикордонним військам у прикритті державного кордону України з Республікою Молдова, де відбувався локальний конфлікт в Придністров’ї. За період виконання завдання виконано 57 польотів з нальотом 56 годин, перевезено 3200 кг вантажів, 354 чоловік особового складу НГУ.
2 березня 1993 року група з трьох екіпажів Мі-8 на чолі з підполковником Бондарчуком в складних метеоумовах виконала пошуково-рятувальні роботи на Кременчуцькому водосховищі, з криги врятовано 88 рибалок. За вмілі та рішучі дії по рятуванню терплячих лихо особовий склад був нагороджений цінними подарунками Черкаської обласної державної адміністрації.

 
В період з 8 листопада по 19 грудня 1998 року три екіпажі Мі-8 під керівництвом начальника Управління авіації НГУ полковника гвардії Сулими Анатолія Миколайовича надають допомогу в ліквідації наслідків стихійного лиха – повені в Закарпатті. В ході робіт виконано 167 польотів з нальотом 107 годин 30 хвилин, перевезено 1113 чоловік та 107 тонн вантажів. Указом Президента України за особисту мужність під час ліквідації повені в Закарпатті, зразкове виконання службового обов'язку нагороджені: відзнакою Президента України – Орденом „За мужність“ ІІІ ступеню підполковники гвардії Клименко А.В., Стрігін І.В., Ковтун М.П.,  медаллю „За бездоганну службу“ ІІІ ступеню – майори гвардії Волков І.В, Калугін О.П, капітани гвардії Кривой К.Б, Мірошніченко С.А, Приведений О.О, Сайко В.Г, Ященко Ю.А, Нікітенко С.Г., старший прапорщик гвардії Авраменко О.М.

За період з 1992 по 1999 роки за успіхи в бойовій підготовці та якісне виконання спеціальних завдань особовий склад бригади нагороджений:

Орденом „Зірка за мужність“ – 2;
Орденом „За мужність“ – 5;
Медаллю „За військову службу Україні“ – 3;
Медаллю „За бездоганну службу“ ІІІ ступеню – 9;
Відзнакою Міністра України з питань надзвичайних ситуацій „За відвагу в надзвичайній ситуації“ ІІ ступеню – 2.У внутрішніх військах МВС України17 грудня 1999 року Президент України видав Указ „Про передачу підрозділів Національної гвардії України до складу інших військових формувань“. Національна гвардія, як військове формування, що виконало завдання по забезпеченню стабільності на певному історичному етапі розвитку Української держави, була розформована.

51 Окрема вертолітна бригада увійшла до складу внутрішніх військ МВС України. Особовий склад продовжує виконувати завдання за призначенням, підтримує високий рівень бойової готовності та льотної підготовки.
Згідно Указу Президента України в жовтні 2000 року військовій частині повернуто звання „Гвардійська“, яке безпідставно було упущене в період передачі до складу НГУ. З цього дня частина іменується 51 Окрема гвардійська вертолітна бригада внутрішніх військ МВС України.
В листопаді 2000 року до штату частини введено Змішану авіаційну ескадрилью на аеродромі Київ (Жуляни) та Комендатуру аеродромного обслуговування і забезпечення польотів на аеродромі Калинівка Вінницької області.
Змішана авіаційна ескадрилья
22 грудня 2000 року наказом командувача внутрішніх військ МВС України на базі авіаційного підрозділу військової частини 3027 (місто Ірпінь Київської області), окремого загону Ан-26 військової частини 2270 (місто Біла Церква) та змішаної авіаційної ескадрильї військової частини 3028 (місто Калинівка Вінницької області) на аеродромі Київ „Жуляни“ сформовано 2 змішану авіаційну ескадрилью.
Історичний шлях ЗАЕ розпочався в грудня 1995 року, коли згідно наказу Міністра внутрішніх справ України в складі військової частини 3027 було розпочато формування авіаційного підрозділу, який базувався в аеропорту Київ “Жуляни“ і налічував всього 12 військовослужбовців.
Першим командиром авіаційного підрозділу був призначений підполковник Цибульняк Анатолій Іванович. Основними завданнями підрозділу була підготовка та забезпечення вильотів з аеропорту “Жуляни” літака Ан-72 та вертольотів Мі-8, що базувалися на аеродромі Калинівка.
В червні 1996 року авіаційний підрозділ приймає до експлуатації літак Ан-74, в серпні 1996 року – 2 вертольоти Мі-8, в січні 1999 року – окремий загін Ан-26, в квітні 1999 року – літак Ан-72. Підрозділом виконуються службово-бойові завдання, польоти на перевезення урядових делегацій, керівного складу МВС України в межах України, країн ближнього та дальнього  зарубіжжя.
В грудні 2000 року 2 змішана авіаційна ескадрилья була цілком сформована та увійшла до складу 51 Окремої гвардійської вертолітної бригади внутрішніх військ МВС України.
Командиром ЗАЕ призначений підполковник Кацавал Костянтин Вікторович.

Комендатура аеродромного обслуговування та забезпечення польотів
1 січня  2001 року до складу 51 ОГВБр включено військову комендатуру аеродромного обслуговування та забезпечення польотів, що дислокується біля селища міського типу Калинівка Вінницької області.
Історія підрозділу розпочинається з 1960 року, коли в грудні, на підставі директиви Генерального штабу ЗС СРСР від 14 вересня 1960 року та директиви Генерального штабу Ракетних військ стратегічного призначення ЗС СРСР від 28 вересня 1960 року, розпочато формування 15 Окремої змішаної ескадрильї в складі 43 ракетної армії.. Формування авіаційної ескадрильї було покладено на командира учбової АЕ на літаках Іл-14 29-х Центральних курсів підготовки льотного складу підполковника Божко Василя Максимовича, який 5 січня 1961 року приступив до виконання обов’язків командира 15-ї ОЗАЕ.
Льотний парк ескадрильї складався з літаків Лі-2, Ан-2 та вертольота Мі-4, з 1971 року – літака Іл-14, з 1973 – Ан-26. Завданнями підрозділу були забезпечення бойового чергування 43 ракетної армії, виконання оперативно-тактичних завдань, перевезення керівного та особового складу, озброєння та інших вантажів.
В 1985 року для управління військами з повітря на базі літака Іл-18 в підрозділі сформований повітряний пункт управління 43-ої ракетної армії. В 1989 був списаний літак Іл-14, який зайняв своє почесне місце як музейний експонат в музеї історії авіації в місті Моніно Московської області.
ЗАЕ 8 років поспіль завойовувала і утримувала звання відмінної. За високі показники в бойовій та політичній підготовці в 1985 році 15-й ОЗАЕ було  вручено Бойовий Червоний Прапор Міністерства Оборони СРСР.
У жовтні 1995 року наказом Міністра внутрішніх справ України № 040 була сформована змішана авіаційна ескадрилья, яка увійшла до організаційно-штатної структури полку спецпризначення «Ягуар» внутрішніх військ МВС України з базуванням в м. Калинівка. Основу льотного та інженерно-технічного складу нового підрозділу склали авіаційні спеціалісти 15-ї ОЗАЕ та інших підрозділів 43-ї ракетної армії, яка у той період скорочувалась. Першим командиром ескадрильї став підполковник Чуріков Володимир Миколайович.
У вересні 1995 року підрозділом прийняті до експлуатації 4 вертольота  Мі-8мт (мтв),  в липні 1996 року – літак Ан-72, в липні 1998 року –  2 літаки Ан-12 з міст Саки та Біла Церква, в січні 1999 року - 2 літаки Ан-26 з м. Євпаторія; в лютому 1999 року отримано 4 вертольоти Мі-8 з міст Калинів та Броди Львівської області.
Особовим складом ескадрильї виконувались службово-бойові завдання, польоти на перевезення керівного складу МВС України в межах України та зарубіжжя.
В грудні 2000 року була проведена реорганізація ЗАЕ, на базі ескадрильї сформована військова комендатура авіаційного обслуговування та забезпечення польотів вускладі 51 ОГВБр ВВ МВС України. Командиром підрозділу став підполковник Боровський Олег Григорович.На виконання Закону України «Про загальну структуру та чисельність МВС України» наказом Міністра внутрішніх справ України від 5 жовтня 2003 року № 1147 було скорочено 31 ОБВЕ в м. Біла Церква.
Відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ України від 23.12.2003 року № 1608 з 14 лютого 2004 року військова частина перейшла на нову організаційно-штатну структуру і отримала найменування Гвардійська авіаційна база внутрішніх військ МВС України.
На озброєнні бази знаходяться літаки Ан-72, Ан-74, Ан-26 та вертольоти Мі-8 різних модифікацій.
У вересні 2002 року командиром частини призначено полковника Шерстюка Володимира Григоровича.Виконання службово-бойових завданьГвардійці-авіатори з честю виконують завдання по авіаційному забезпеченню дій внутрішніх військ, навчань, миротворчої діяльності, здійснюють пошук та рятування терплячих лихо, транспортні перевезення в межах України, ближнього та дальнього зарубіжжя. Ось деякі з цих завдань:
в 2000 році: політ чергового пошуково-рятувального вертольота з пошуку терплячих лихо в районі Черкаси – Канів; обліт доріг та ЛЕП Кіровоградської області під час стихійного лиха – обмерзання; проведення монтажних робіт на зовнішній підвісці в м. Кривий Ріг;
в 2001 році: забезпечення громадського порядку під час візиту в Україну Папи Римського Іоанна Павла Другого; розвідувальні польоти по виявленню дій злочинців на газопроводах Сумської, Харківської та Полтавської областей; обліт ЛЕП Кіровоградської та Черкаської областей під час обмерзання; участь в навчаннях на полігонах Яворів Львівської області та Петрівці Київської області; десантування парашутистів на стадіоні «Динамо» м. Київ, на майданчику Бородянка та на аеродромі Кременчук; виконано 160 десантувань, десантовано 2820 парашутистів; забезпечення на аеродромі Олександрія навчальних зборів з курсантами Інституту ВВ МВС України, які виконали 419 стрибків з парашутом;
27 лютого 2001 року екіпаж Мі-8 виконав рятувальні роботи по евакуації рибалок з криги на Кременчуцькому водосховищі, врятовано 59 чоловік. Наказом Міністра внутрішніх справ України командир бригади полковник Рященко О.Г., що керував операцією нагороджений нагрудним знаком МВС „За відзнаку в службі“ ІІ ступеню. За врятування людей наказом командувача внутрішніх військ МВС України нагрудним знаком ВВ МВС України „Мужність, Честь, Закон“ нагороджені: полковник Фролов О.М., підполковники Стрігін І.В., Василенко О.П., майор Кривошея В.О., капітан Шевченко С.С. прапорщик Рижов Е.І.
в 2002 році: термінові санітарні рейси Мі-8 по перевезенню важкохворих громадян до медичних установ Києва та Харкова; розвідувальні польоти по виявленню злочинців на газопроводах Полтавської області; перевезення комісій на Рівненську та Хмельницьку АЕС; забезпечення трьох навчань підрозділів військ на Київщині та дій спец підрозділів під час навчань в Криму; десантування парашутистів на майданчиках Бородянка (Київська область); Майське (Дніпропетровська область), виконано 39 десантувань, десантовано 444 парашутиста; забезпечення на аеродромі Олександрія навчальних зборів команди ВВ МВС України з парашутного спорту, виконано 72 десантування, десантовано 1367 парашутистів;
в 2003 році: забезпечення саммітів глав держав СНД в Києві та в Ялті; участь в двох навчаннях військ та в навчаннях СБУ на Кримському півострові; транспортні перевезення на Рівненську і Хмельницьку АЕС; забезпечення відео зйомки телерадіокомпанії УТ-1 на аеродромах Київ (Жуляни) та Олександрія;
в 2004 році: політ пошуково-рятувального вертольота з пошуку терплячих лихо на Кременчуцькому водосховищі; забезпечення двох навчань підрозділів військ та двох спільних навчань з підрозділами спецпризначення в Криму;
в 2005 році: участь в спец заходах підрозділів військ на Закарпатті; в показових заняттях під час міжнародного семінару на учбовому центрі Петрівці; в спільних навчаннях підрозділів спецпризначення в Криму; в міжнародних навчаннях на полігоні Яворів;
в 2006 році: польоти пошуково-рятувальних вертольотів з пошуку терплячих лихо на Кременчуцькому та Дніпродзержинському водосховищах; участь в спільних навчаннях МНС України на аеродромі Кіровоград; в двох навчаннях підрозділів військ; в зйомках художнього фільму за участю героїв серіалу «Убивча сила»;
в 2007 році: участь в навчаннях підрозділів спецпризначення під час проведення антитерористичної операції в місті Бердянськ.
На міжнародному рівні
В складі внутрішніх військ авіатори частини добре зарекомендували себе під час виконання спеціальних завдань за межами України.
Європа, Африка, Близький та Далекий Схід Азії, більше 30 країн світу – така географія міжнародних польотів авіації внутрішніх військ МВС України. 
В 1997 - 98 роках особовий склад змішаної авіаційної ескадрильї на вертольотах Мі-8 виконував завдання по ліквідації стихійного лиха – лісних пожеж в Іспанії, в 1999 році 2 екіпажа Мі-8 виконували польоти по перевезенню вантажів в Туреччині.
У вересні 1997 року особовий склад забезпечує польоти літака Ан-72 в Румунію та Туреччину.
В 1997 - 98 роках екіпаж літака Ан-74 виконував перевезення вантажів в Південно-Африканській Республіці, в 1998 році – польоти по обслуговуванню ралі “Париж – Дакар”, в 1998 – 99 роках – польоти по перевезенню вантажів в Болгарії,  дипломатичної пошти по країнах Європи та Африки.
Туреччина
В 2000 – 2001 роках особовий склад та авіаційна техніка залучались до виконання завдань по ліквідації стихійного лиха – лісних пожеж в Туреччині.
В надзвичайно складних умовах високих температур повітря, гірської місцевості, обмеженої видимості та турбулентності над стіною вогню, льотні екіпажі опанували та якісно застосовували новий – найбільш екстремальний вид польотів – гасіння пожеж з використанням водно-зливних пристроїв.
В 2000 році у виконанні цих завдань приймали участь 19 військовослужбовців на 5-ти вертольотах Мі-8; в 2001 році – 11 військовослужбовців на 2-х Мі-8. Допуск до виконання авіаційних робіт по гасінню пожеж з використанням водно-зливного пристрою отримали 5 командирів екіпажів, досвіду таких польотів набули 6 льотчиків в якості другого пілоту, 5 бортових техніків, в наземному  забезпеченні польотів – 13 фахівців інженерно-технічного складу. Всього було виконано 984 польоти, загальний наліт склав 834 години.
Конго, Західна Сахара
В 2001 – 2004 роках льотні екіпажі та фахівці інженерно-авіаційної служби виконували завдання по авіаційному забезпеченню місій Організації Об’єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго та в Республіці Західна Сахара.
З травня 2001 року по квітень 2003 року у виконанні спецзавдань в Демократичній Республіці Конго приймало участь 37 військовослужбовців бригади на 3 вертольотах Мі-8мтв (місця базування Калемі, Кісангані).
З серпня 2003 по серпень 2004 року в Республіці Західна Сахара – 13 військовослужбовців на 2 вертольотах Мі-8мтв (місця базування Омдрега, Авсард). Екіпажами виконувались спеціальні завдання по перевезенню військових спостерігачів, персоналу місії ООН, місцевого населення, гуманітарних та спеціальних вантажів; по веденню повітряної розвідки в „санітарній зоні“; з пошуку і рятування потерпілих від лиха в пустелі, джунглях, в гірській місцевості, з води, евакуація поранених та хворих; здійснювались польоти на висадку та евакуацію саперних підрозділів для розмінування місцевості, міжнародні польоти в суміжні держави для забезпечення переговорного процесу між протидіючими сторонами.
Було виконано близько 5 тисяч польотів, наліт склав 6630 годин, перевезено 21 тисячу пасажирів та більше 3 тисяч тон вантажів.
Допуск до польотів по міжнародним повітряним лініям та до ведення радіообміну англійською мовою отримали 7 командирів екіпажів, 12 льотчиків в якості другого пілоту, досвіду таких польотів набули 10 бортових техніків, по забезпеченню польотів – 19 фахівців інженерно-технічного складу.
Міжнародні польоти на транспортні перевезення літаками
Екіпажі на літах постійно виконують польоти на перевезення урядових делегацій та керівного складу в країни ближнього і дальнього зарубіжжя, завдання по забезпеченню службово-бойової діяльності та ротації спеціальних миротворчих підрозділів в складі міжнародних поліцейських сил ООН в Косово.
Міжнародні польоти виконувались в держави:
в 2001 році: Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Білорусь;
в 2002 році: Росія, Югославія;
в 2003 році: Росія, Грузія, Азербайджан, Білорусь, Югославія;
в 2004 році: Ірак, Ізраїль, Китай, Росія, Білорусь, Молдова, Угорщина, Польща, Вірменія, Югославія;
в 2005 році: Ізраїль, Туреччина, Польща, Угорщина, Югославія, Естоннія, Словаччина, Румунія, Росія, Білорусь, Казахстан, Вірменія;
в 2006 році: Швеція, Греція, Росія, Грузія, Таджикистан, Казахстан, Молдова, Югославія;   
в 2007 році: Росія, Молдова, Югославія.
Притаманні гвардійцям-авіаторам професіоналізм, відповідальність за якісне і безпечне виконання польотних завдань підняли на високий рівень міжнародний авторитет авіації внутрішніх військ та Української держави. Почесний солдат частини –  Герой Радянського Союзу
генерал-майор Туйгунов Леонід НаумовичЛеонід Наумович Туйгунов народився 5 жовтня 1919 року в сім’ї робітників в місті Красноярськ. В Збройних Силах з 5 вересня 1939 року – курсант Челябінського авіаційного училища, в діючій армії з 1941 року. Він з перших днів Великої Вітчизняної війни приймає участь в бойових діях, літає штурманом на дальніх бомбардувальниках Р-5, Р-7, ТБ-3, ДБ-3, Лі-2, Б-25, здійснив 229 бойових вильотів, з них 212 - вночі.
Приймав участь в операціях під час оборони Ленінграду, визволення України, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, в Берлінській операції, виконував завдання по нанесенню бомбових ударів по об’єктах противника, висадці диверсійно-розвідувальних груп у ворожий тил, по наданню допомоги радянським та словацьким партизанам.
За успішне виконання бойових завдань і проявлені при цьому мужність і героїзм старшого лейтенанта Туйгунова було представлено до найви­щої урядової нагороди - звання Героя Радян­ського Союзу, яке він отримав разом із Золотою Зіркою Героя і Орденом Леніна 5 листопада 1944 року.
Під час бойових дій Леонід Наумович був двічі поранений. Останній бойовий виліт виконав 25 квітня 1945 року, наносячи бомбові удари по кораблях ворога на Балтиці.
За роки війни Леонід Наумович отримав 10 подяк від Верховного Головнокомандувача, нагороджений Медаллю Золота Зірка, двома Орденами Леніна, двома Орденами Бойового Червоного Прапора, двома Орденами Червоної Зірки, двома Орденами Вітчизняної Війни 1-го ступеня, Орденом Олександра Невського, Орденами Богдана Хмельницького 2-го та 3-го ступеню, Орденом Угорської Народної Республіки та 20 медалями.
Після війни Леонід Наумович продовжував військову службу, в 1959 році був звільнений з лав Збройних сил за станом здоров’я у званні підполковника та прийняв активну участь у розбудові народного господарства, у вихованні військовослужбовців та молоді в місті Олександрія Кіровоградської області. 
11 квітня 2000 року за вагомий особистий внесок в справу захисту Батьківщини від німецько-фашистських загарбників наказом Міністра внутрішніх справ України № 222 Героя Радянського Союзу Туйгунова зараховано почесним солдатом 51 Окремої вертолітної бригади ВВ МВС України.
Указом Президента України від 20 серпня 2001 року полковнику у відставці Туйгунову присвоєно військове звання генерал-майор.  
22 вересня 2001 року після тяжкої хвороби Леоніда Наумовича не стало, він був похований, за його заповітом, на військовому цвинтарі міста Олександрія.
Наказом Міністра внутрішніх справ України від 24 жовтня 2002 року № 1072   Герой Радянського Союзу генерал-майор Туйгунов Леонід Наумович навічно зарахований у списки 51 Окремої гвардійської вертолітної бригади внутрішніх військ МВС України. 

Ветерани – авіатори завжди в бойовому строю

В лютому 1989 року, напередодні  45-річниці з Дня створення Окремого гвардійського вертолітного полку,  була заснована Ветеранська організація Олександрійського авіаційного гарнізону. На той час до організації вступило 340 офіцерів та прапорщиків.
Сьогодні до складу організації входить 170 ветеранів, 17 учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні, 8 учасників війни, 53 учасники бойових дій на території інших держав, з них 40 – у війні в Афганістані, 33 ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС.
Це вони своєю ратною працею писали сторінки героїчної історій Гвардійської авіаційної бази, це вони передають нинішньому поколінню авіаторів свій бойовий досвід, розповідають про авіаційні традиції, про героїчний бойовий шлях авіаційної частини.
Жодного свята не проходить в частині без участі ветеранів. Це державні, військові та професійні свята, прийняття присяги молодим поповненням, День авіації та День частини. Хвилююче проходять заходи з вшанування загиблих воїнів-авіаторів; ветерани високо цінять подвиг побратимів та разом з особовим складом частини покладають квіти і вшановують загиблих хвилиною мовчання.
В 2004 році з нагоди святкування 60-ї річниці Дня частини відтворено Кімнату бойової слави Гвардійської авіаційної бази. Основою експозицій стали надані ветеранами фотографії, спогади, історичні документи та пам’ятні відзнаки. Атмосфера бойового духу, причетності до цілої епохи мужності та героїзму багатьох поколінь авіаторів, що відтворюється в музеї, зробили його одним з найцікавіших місць проведення екскурсій, місцем зустрічі з ветеранами. 
Протягом 17 років – з дня створення, Ветеранську організацію незмінно очолює учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, кавалер двох Орденів Червоної зірки, Ордена Вітчизняної війни, Ордена Богдана Хмельницького полковник у відставці Соловйов Микола Сергійович. В 2006 році під час звітно-виборчих зборів організації, Микола Сергійович прохав однополчан звільнити його з посади Голови та відпустити на заслужений відпочинок. Але ветерани задовольнили це прохання умовно, одноголосно обравши Миколу Сергійовича Почесним Головою Ветеранської організації Олександрійського авіаційного гарнізону. Очолив організацію полковник запасу Ганжа Володимир Романович. Незмінним секретарем організації є підполковник у відставці Кашуба Микола Антонович.
Ветерани і сьогодні в строю, вони завжди готові підставити своє плече і надати допомогу. Вони і сьогодні хвилюються за стан справ в частині, цікавляться і живуть нашим життям, нашими проблемами. Саме ветерани найбільше радіють кожній льотній зміні, кожному польоту, це вони з радістю і сльозами на очах слухають звук авіаційних двигунів і за почерком польоту пізнають своїх учнів, тих, хто сьогодні пілотує бойові машини.

 Військово-патріотичний спортивний клуб «Захист»

На початку 1996 року група ентузіастів – офіцерів військової частини  організувала для дітей військовослужбовців секцію з рукопашного бою, яку очолив капітан Ярошевський Андрій Володимирович.
5 травня 1996 року були проведені перші спортивні змагання, суддівство  на яких здійснював Михайло Макарович Злотніков – основоположник школи бойових мистецтв Кемпо-Дзю в Україні.
З цього дня почався літопис секції, яка в 2000 році отримала статус військово-патріотичного спортивного клубу «Захист».
На протязі 11 років вихованці клубу прийняли участь в більш як 60 змаганнях: неодноразово стають володарями Кубку Кіровоградської області з рукопашного бою, дворазовими Чемпіонами України серед військово-патріотичних клубів, на Чемпіонаті Світу 2007 року з військово-спортивного багатоборства, що проводився в Харків, в розділі «Бойове багатоборство» завойовано 6 золотих, 6 срібних та 3 бронзові медалі.
За підсумками змагань спортсмени отримали звання: один Майстер спорту Міжнародного класу, чотири Майстри спорту України, дев’ять кандидатів у Майстри спорту України, велика кількість вихованців отримали спортивні розряди.
В 1998 році за значні успіхи в змаганнях на базі клубу «Захист»  формується Кіровоградське обласне відділення Всеукраїнської федерації військово-спортивного багатоборства, до складу якого увійшли провідні спортивні клуби області.
Головою обласного осередку стає президент клубу «Захист», начальник фізичної підготовки і спорту Гвардійської авіаційної бази майор Андрій Ярошевський – кандидат у Майстри спорту України, суддя національної категорії. Його помічниками з початку заснування клубу є тренери-викладачі капітан Олександр Ларіонов – суддя ІІ категорії та прапорщик Сергій Ярифа –  суддя І категорії.
Крім фізичного вдосконалення підлітків керівництво клубу велику увагу приділяє духовному, патріотичному та естетичному вихованню молоді. 
В 2001 році клуб «Захист» вступає до складу Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднанням «Майбутнє України».
Доброю традицією стали показові виступи вихованців клубу в на місцевих заходах під час святкування Дня Перемоги,  Дня міста, Дня Захисника Вітчизни, в дні призовника та прийняття Військової присяги.
За роки існування вихованцями клубу стали більше 1700 дітей військовослужбовців та громадян міста. Випускники клубу з гідністю втілюють в життя принципи патріотизму, спортивної честі, порядності та людяності, а деякі з них навчають цих засад вже своїх дітей.

 Парашутисти-спортсмени – приборкувачі п’ятого океану

В жовтні 2000 року наказом командувача внутрішніх військ МВС України в складі авіаційної частини було створено спортивну команду внутрішніх військ з парашутного спорту, до складу якої увійшли 2 Майстри спорту міжнародного класу, Заслужений майстер спорту України, 2 Майстри спорту та 1 кандидат в майстри спорту України. Чотири наших парашутиста – спортсмена є членами Національної збірної України.
Команда приймала участь у більш як 30 змаганнях на першість Світу, Європи, України та набула визначних спортивних досягнень.
В складі Національної збірної України члени спортивної команди стали бронзовими призерами Чемпіонатів Світу з парашутного спорту в 2004 і 2006 роках та Кубку Світу в 2005 році, срібними призерами Чемпіонату Європи 2005 року.
Наші спортсмени щорічно представляють внутрішні війська на чемпіонатах України, де в 2001 – 2004 роках стають золотими призерами, в 2006 році – бронзовими призерами в командному заліку.
Прапорщик Юрій Кириленко на чемпіонатах України в 2002 – 2004 роках стає триразовим абсолютним чемпіоном України,  в змаганнях на Кубок України в 2004, 2005 роках – срібним призером.
Лейтенант Ольга Курченко на чемпіонаті України 2005 року стає срібним призером в особистому заліку, прапорщик Юрій Осічний на чемпіонатах України 2003, 2006 років стає чемпіоном по точності приземлення, в змаганнях на Кубок України 2001, 2005 років бронзовим призером.
В липні 20007 року в місті Харкові проходив Кубок України з парашутних видів спорту. Парашутисти-спортсмени Гвардійської авіаційної бази вибороли в цих змаганнях 3 золоті та 2 бронзових медалі. Абсолютною чемпіонкою Кубку України втретє стала прапорщик Олена Кириленко.
Вона виборола перші місця в групових стрибках на точність приземлення, в індивідуальних стрибках із виконанням комплексу акробатичних фігур у вільному падінні та в особистому двоєборстві. Крім того Олена є двохкратною абсолютною чемпіонкою України в 1998 та 2006 роках і бронзовою призеркою Чемпіонату Світу 2006 року.
Тренує команду Заслужений майстер спорту, Заслужений тренер СРСР, суддя міжнародної категорії Покатілов Володимир Вікторович.
Парашутисти – спортсмени продовжують підвищувати майстерність і своїми звершеннями гідно представляють гвардійців-авіаторів, внутрішні війська та Українську державу в змаганнях з найбільш екстремального виду спорту – спорту приборкувачів п’ятого океану.

Пісня з полум’я війни

„...погиб вертолётчик в горах под Газни в бесстрашном полёте в объятьях брони... “ Такими словами розпочинається пісня, яка була написана в Афганістані вертолітниками під час виконання інтернаціонального обов’язку . Пісні, народжені на війні, відрізняються своєю відвертістю, правдивістю, Їх співали військові, екіпажі, підрозділи. З часом в авіаційній частині виникла необхідність створення вокально-інструментального ансамблю, який би зміг збирати, опрацьовувати і виконувати пісні війни. Так ще у восьмидесятих роках народився гурт „Екіпаж“. Саме з такою назвою, тому що екіпаж в авіації являє собою бойову одиницю, яка піднімає вертоліт у повітря, виконує бойові завдання, в екіпажі кується справжня чоловіча дружба, взаємовиручка, відповідальність перед товаришами, перед Батьківщиною.
Нова історія гурту „Екіпаж“ розпочинається 15 лютого 1995 року концертом-реквіємом до дня виводу військ з Афганістану. До складу гурту ввійшли майор Вадим Нікітенко, старші лейтенанти Віталій Шевченко, Сергій Шкурупій, лейтенант Сергій Братченко. Згодом членами художнього колективу стали  дружини військовослужбовців Інна Кругляк і Наталія Ткаченко.

 
В 1997 році колектив стає переможцем огляду-конкурсу художньої самодіяльності Національної гвардії України і учасником заключного концерту до дня НГУ в Києві. В 1999 році „Екіпаж“ стає Лауреатом Фестивалю афганської пісні в Кривому Розі. Всім глядачам запам’ятався цей виступ. Групу доставили  вертольотом Мі-8, який приземлився прямо на спортивний майданчик Криворізького льотного коледжу, де проходив фестиваль. „Екіпаж” десантувався з вертольота і виступив зі своїм номером майже без підготовки.
В 1998 році колектив приймає участь у Всеукраїнському огляді народної творчості в Кіровограді, де разом з іншими художніми колективами відстоює честь рідного міста. З того часу  „Екіпаж“ – бажаний гість на кожному міському та районному заході, виступав з військово-патріотичними концертами більш ніж в 30 селах і селищах Олександрійського і Петровського районів.
Декілька років поспіль колектив стає переможцем огляду-конкурсу художньої самодіяльності внутрішніх військ, а за підсумками огляду-конкурсу 2006 року керівник гурту майор Вадим Нікітенко, соліст майор Сергій Братченко та музикант-соліст прапорщик Костянтин Кукуровський заохочені командувачем внутрішніх військ МВС України. 

Марш гвардійців – авіаторів

В 1999 році вперше в історії частини було створено штатний військовий оркестр. Керівником військових музикантів став підполковник запасу Походенко Олексій Іванович. 
А в 2000 році у виконанні оркестру вперше прозвучав Марш гвардійців – авіаторів, який став нашою візитною карткою, нашим гімном.
Цікава історія народження маршу. Був потрібен такий військовий марш, що піднімав би бойовий дух, переповнював би серця авіаторів гордістю за славетну історію Гвардійської частини, за належність до героїчної професії авіатора. Начальник управління авіації полковник Сулима Анатолій Миколайович звернувся з пропозицією написання маршу до Голови Ради ветеранів воїнів-інтернаціоналістів внутрішніх військ полковника запасу Георгія Григоровича Даценко. Автор багатьох поетичних добірок про Афганську війну, Георгій Григорович зацікавився ідеєю створення Маршу авіаторів, і невдовзі з’явилися вірші майбутньої пісні.   
А мелодію Маршу написав наш земляк – керівник Олександрійського народного муніципального ансамблю „Камертон“ Ігор Іванович Марков.
Сьогодні жодного свята в частині не проходить без виконання всім особовим складом Маршу авіаторів. Ми пишаємося тим, що в Гвардійській авіаційній базі є свій Марш –наш гімн, гімн гвардійців – авіаторів.
„З’єднала нас закоханість у небо,
Військова служба, доля не проста,
До відкриттів і подвигів потреба,
І лиш орлам підвладна висота…“

Частину очолювали:
в 1943 – 1944 роках – гвардії майор Старосельцев І.П.
в 1944 – 1947 роках – гвардії майор Потекаєв В.В.
в 1947 – 1949 роках – гвардії підполковник Ізнов А.В.
в 1949 – 1954 роках – гвардії полковник Равіч Д.М.
в 1954 – 1957 роках – гвардії підполковник Юрченко М.М.
в 1957 – 1963 роках – гвардії полковник Смірнов В.С.
в 1963 – 1969 роках – гвардії полковник Затюрюкін Б.В.
в 1969 – 1971 роках – гвардії полковник Крупін М.Г.
в 1971 – 1973 роках – гвардії підполковник Сторчак М.О.
в 1973 – 1976 роках – гвардії полковник Апрелкін В.І.
в 1976 – 1978 роках – гвардії підполковник Агапов Ю.М.
в 1978 – 1981 роках – гвардії підполковник Косіченков О.М.
в 1981 – 1983 роках – гвардії підполковник Міронов В.В.
в 1983 – 1984 роках – гвардії підполковник Серебряков О.І.
в 1984 – 1986 роках – гвардії полковник Міронов В.В.
в 1986 – 1987 роках – гвардії полковник Серебряков О.І.
в 1987 – 1990 роках – гвардії підполковник Гулецький М.І. 
в 1990 – 1992 роках – гвардії підполковник Трофімов В.П.
в 1992 – 1994роках – гвардії підполковник Бондарчук В.М.
в 1994 – 1998 роках – гвардії полковник Олійник С.І.
в 1998 – 2002 роках – гвардії полковник Рященко О.Г. 
з 2002 року Гвардійську авіаційну базу очолює гвардії полковник Шерстюк В.Г.

Особовий склад частини нагороджено:
Медаллю „Золота Зірка“ – 2
Орденом Леніна – 3
Орденом Бойового Червоного Прапору – 96
Орденом Вітчизняної війни І ступеня – 17
Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня – 3
Орденом Червоної Зірки  – 385
Орденом Слави ІІІ ступеню – 2 
Орденом Олександра Невського  – 1
Орденом „Знак Пошани“  – 3
Орденом „Бронзовий Хрест заслуги“ –  2
Орденом Чехословацької РСР„Хрест Грюнвальда“ –  1
Орденом Румунської Народної Республіки „Зірка Республіки“ –  1
Орденом Китайської Народної Республіки  – 1
Орденом Монгольської Народної Республіки „Полярна Зірка“ –  1
Орденом „За службу Батьківщині в ЗС СРСР“ ІІ ступеня  – 6
Орденом „За службу Батьківщині в ЗС СРСР“ ІІІ ступеня  – 129
Медаллю „За відвагу“  – 92
Медаллю „За бойові заслуги“ –  281
Медаллю „За оборону Ленінграда“ –  5
Медаллю „За оборону Москви“  – 3
Медаллю „За оборону Сталінграда“ –  4
Медаллю „За оборону Кавказу“  – 15
Медаллю „За взяття Будапешта“  – 1
Медаллю „За взяття Кенігсберга“  – 10
Медаллю „За взяття Відня“  – 1
Медаллю „За взяття Берліна“  – 11
Медаллю „За визволення Белграда“ –  1
Медаллю „За визволення Праги“  – 2
Медаллю „За визволення Варшави“  – 1
Медаллю „Партизану Вітчизняної війни“ І ступеня  – 2
Медаллю „За перемогу на Німеччиною у Великій Вітчизняній війни“ – 259                               
Медаллю „За перемогу над Японією“  – 269
Медаллю „За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні“ І ст. –  3
Медаллю „20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні“  – 438
Медаллю КНР „Радянсько-Китайська дружба“  – 2
Медаллю Чехословацької РСР „За хоробрість“ І ступеня  – 1
Медаллю ЧРСР „20 річниця словацького національного повстання“ –   1
Медаллю Польської Народної Республіки „На полі слави“  – 1
Медаллю Демократичної Республіки В’єтнам „Дружба“  – 1
Медаллю Республіки Румунія „За звільнення від фашизму“  – 1
Медаллю ДРА „Від вдячного афганського народу“  – 210
Медаллю „За військову доблесть“  – 187
Медаллю „За відвагу при пожежі“  – 10
Медаллю „За спасіння утопаючих“  – 11
Медаллю „За освоєння цілинних земель“ –  6
Медаллю „За відзнаку в військовій службі“ І ступеня –  8
Медаллю „За відзнаку в військовій службі“ ІІ ступеня  – 35
Медаллю „За бездоганну службу“ І ступеня  – 462
Медаллю „За бездоганну службу“ ІІ ступеня  – 513
Медаллю „За бездоганну службу“ ІІІ ступеня  – 460
Медаллю „ХХХ років Радянської Армії і Флоту“ –  251
Медаллю „40 років Збройних Сил СРСР“ – 206
Медаллю „50 років Збройних Сил СРСР“ – 309
Медаллю „60 років Збройних Сил СРСР“ – 265
Медаллю „70 років Збройних Сил СРСР“ – 463
(Перелік видів та кількості нагород приведено за даними обліку, приведеними в історичному формулярі військової частини).

Александр ДАУТИН / 18 марта 2008 /

Во внутренних войсках МВД Беларуси будет создана вертолетная эскадрилья. Об этом на днях сообщил командующий внутренними войсками МВД Беларуси генерал-майор Валерий Гайдукевич. Необходимость собственной авиации командующий объяснил просто: «Мы должны идти в ногу со временем – практически во всех странах СНГ такие эскадрильи есть, и в Беларуси она будет создана». Однако похоже, что наша страна будет первой на постсоветском пространстве, где вертолетная эскадрилья ВВ станет создаваться с нуля.